1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (Проголосувало1, рейтинг: 3,00 out of 5)
Loading ... Loading ...

Катерина Порскало – коровайниця від Бога

коровайниця

65-річна Катерина Порскало, котра проживає в селищі Опішня Зіньківського району, – коровайниця від Бога. Із-під її рук виходять дивовижно пухкі, запашні, велетенські короваї, а також смачнючі медяники, паски, пиріжки та інша випічка.

Цю жінку з добрими очима й натрудженими руками добре знають і в рідному краї, і в інших містах. Чимало замовлень на весільний хліб, короваї, пироги, медяники надходило й надходить їй із Полтави, Миргорода, Диканьки, Котельви. Навіть із Москви за весільною здобою приїздили.

- Я запитую в людей: «Як Ви мене знайшли?». Кажуть, через Інтернет. Та й у газетах про мене пишуть, фільм зняли («Весільний коровай. Традиційна культура Полтавщини», викладений на УоиТиЬе, – прим. автора). Люди на весіллях бувають, їм подобається те, що куштують, тож приїжджають замовляти. На 14 травня в Диканьку буду робити два короваї й весільну хлібину, на 21 травня – у Миргород. Це вже третє замовлення звідти. На 4 червня замовили короваї на весілля в Опішні. А взагалі й у Харків везли, й у Київ, й у Кривий Ріг. Там, кажуть, такого немає. У мене великі короваї. Один десь десять кілограмів важить.

- Скільки Ви вже печете святковий хліб?

- Та вже близько 35 років. Це вміння мені бабусі передали, дві сестри, мамині рідні тітки Василина й Тетяна. Та й мама ходила на весілля допомагала. Але їй не так. А мені пішло. Бабусі вчили. Вони поряд жили. Я ходила їм допомагати, із тих пір і полюбила це діло. Думала, як виросту, точно буду пекти. Так воно мені пішло в руку. І безе мене навчили бабусі робити, і вергуни, й іншу здобу. Я роблю випічку і в Колегіум (Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв в Опішні» ім. В.Г. Кричевського- прим. автора), і в музеї. Короваї печу на весілля, медяники, хліб, пироги. Буду паски пекти у великодні середу-четвер. Замовили мені. Та й для себе, для дітей треба. Хоча багато вже не беруся робити. Із здоров’ям не дуже. Ходила до лікаря, та сказала, що це через жар від печі.

- А скільки Ви раніше пекли?

- Ой, багато! Усього й не перерахувати: на весілля, поминки, оглядини тощо. На Великдень минулого року робила 120 пасок, позаминулого – 180. У середу, як водиться, на весілля медяники печу, у четвер – короваї, у п’ятницю – пироги. У п’ятницю-суботу в мене вже забирають готові короваї, уквітчані барвінком, калиною. Усе за бабусиним рецептом роблю. Нічого в ньому не змінювала. Не на молоці замішую тісто, лише на сироватці. Щоб довго випічка не черствіла, сметани додаю. Вона ж і пухкості тіста сприяє. Коли в мене замовляють багато виробів, даю людям список продуктів, щоб привезли: сироватку, масло, маргарин, цукор, борошно, пахощі. Борошно прошу новопокровське, дріжджі – львівські. Я до них уже звикла, знаю, як сходять. А як небагато чогось треба (кілька десятків медяників чи хліб), то зі своїх продуктів печу. Гроші беру тільки за роботу (два великі короваї від Катерини Порскало коштують 250 гривень – прим. автора).

- Чи бувало у Вас, що не виходив коровай?

- Зрідка, але буває й таке. Якщо борошно трапилося або злежане, або давнє, або тісто перевисходилося, то десь коровай може трохи тріснути. Та цю тріщинку легко квіточкою чи листячком закрити. А такого, щоб провалився, присів хліб, не було. Я стараюся, щоб людей не підвести. Добре вибиваю тісто, разів по 150. Це пухкість дає, тісто піднімається, виходить, як живе. Настрій гарний для такої роботи потрібен. Без настрою не напечешся. Якщо його немає, заводжу весільні пісні. Співаю – у кухні аж гай гуде. І з’являється бажання щось спекти.

- А яка у Вас улюблена пісня?

- Мені багато подобається:

«Піч наша регоче, короваю хоче», «Тобі, мати, не журитися», «Під вишеньку воду лити», «Вигрібай, мати, жар», «А де ж наша весільная мати». Та найбільше, мабуть -до душі «За хатою, за світлицею». Вона давня, її мої бабусі співали. Я, до речі, і коли короваї забирають, співаю. Вбираюся в український одяг і заводжу пісню. Люди задоволені йдуть від мене.

- Крім здоби, ще щось полюбляєте готувати?

- Я часто пряники печу дітлахам (півлітри кисляку, півлітри цукру, три жовтки, три ложки олії, м’ятні краплі), рогалики, вергуни смажу. Тортів не люблю робити. Не до душі. Краще куплю в магазині. А от сестра Галина, що тут же, в Опішні, живе, навпаки, торти пече. Вони в неї добре виходять.

- Ваша робота була пов’язана з пекарською діяльністю?

- Ні. Спочатку я працювала ліпником на «Художньому кераміку» (підприємство легкої промисловості, що діяло в Опішні у 1960-2002 роках, – прим. автора). Це ще дівчиною. Потім у школу перейшла, на посаду технічного працівника. Мені так зручно було, щоб зранку працювати. Тоді вже випічкою й удень займалася, не тільки вночі, як до того.

- Важко було суміщати роботу на заводі, у школі та біля печі?

- Я ж не кожен день пекла. У піст не пекла, бо не грали весіль. А так вправлялася. Ми ж і господарство з чоловіком тримали. Він у відрядженнях часто бував. Тож на мені – і качки, і кури, і гуси… Молода була, здоров’я все дозволяло встигати. Та й чоловік, коли вдома був, не сторонився: допомагав кухарське приладдя мити, із піччю поратися. Тепер діти допомагають.

- Вони з Вами живуть?

- Ні. Сини відокремилися. Один за моєю грядкою збудував собі хату, у другого будинок трохи далі. Навідуються, привозять онука Максимку. Онучка Наталка приходить часто.

- Переймати досвід у бабусі?

- Так. Учора, наприклад, мені допомагала паски робити, для цього й на ночівлю залишилася. Безе збила, щоб випічку мазати, тісто місила. Вона в мене випускниця, одинадцятий клас закінчує. Як є час, то допомагає. Я для короваїв чотири літри підбиваю в макітрі, а як місити, розливаю на дві. Одна з них старовинна, ще від бабусі, а другу я купила. То ми стаємо з онучкою поряд і вимішуємо тісто: я в одній макітрі, онучка – у другій. Солодке тісто довго сходить. Для короваїв треба дев’ять годин: і підбити, і замісити, і висходити, й учинити, і спекти, для пирогів -шість, для медяників – вісім. Печеться коровай дві з половиною години, пироги й медяники – приблизно годину.

- Наталка збирається продовжити Вашу справу, хоче вчитися на хлібопекаря?

- Куди вона вступатиме, я не знаю. Але випічка в неї виходить добре. Хист, видно, є. І торти вона пече, і прянички. Я даю рецепти, вона робить. Приносить куштувати мені. У неї швидко виходить поратися: і прикраси з прісного тіста робити на короваї, й уквітчувати їх барвінком, калиною тощо. По барвінок я ходжу в ліс, хоча він і далеченько. Рву свіжий. Ми його миємо, уквітчуємо готовий хліб.

- Чи пам’ятаєте Ви свій перший коровай?

- Так, пам’ятаю. Сусідці пекла. На весілля. І пироги ми пекли, і медяники. Добре вийшло.

- А на Ваше весілля хто пік коровай?

- Мої бабусі його робили, сусіди допомагали. Своїм синам уже я пекла й пироги, і медяники, і хліб. Тільки короваї не пекла, бо матері не можна. Це з давніх-давен так заведено, а чому, я не знаю. Узагалі пекти весільні короваї – то відповідальна робота. Треба з любов’ю до неї підходити. Як печу короваї, весільні пісні співаю. Багато їх знаю, іще старовинних. Я ж ходжу в ансамбль «Криниченька» уже десять років. Ми часто виступаємо на свята, різноманітні заходи, і не тільки в Опішні. Як запрошують, я завжди йду з гостинцем: як не пироги печу, то коровай.

Віолета Скрипнікова

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>