1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (ще ніхто не проголосував, станьте першим!!!)
Loading ... Loading ...

Обережно: «активісти»!

Без названия

Нашого полку усе прибуває: породжені майданівською вседозволеністю, не розумію­чи жодної різниці між свобо­дою слова та хуліганськими діями, так звані «місцеві акти­вісти», в тім числі і на Зіньківщині, вже давно пере­ступили межу розумного – з дня у день ходять по установах та організаціях, відривають людей від роботи своєю на­в’язливістю, тицянням межи очі відеокамер та телефонів. Непрошені, без дозволу, само­тою чи з групою підтримки, заходять у кабінети керівників, сесійні зали, лікарняні палати, школи. Зіньківські «наполеон­чики» та «робінгудчики» по­вчають лікарів як правильно встановлювати діагнози, вчи­телів навчають навчати, по­жежників – гасити, а владу – управлінської діяльності. Йменують себе небайдужими зіньківчанами, членами і членкинями громадської ради при роками не існуючому голові райдержадміністрації, журналістами та кореспондентами, радниками журналістів та кореспондентів, захисниками скривджених та обездолених і ще казна чим.

За подібне в минулі часи таких хуліганів вже давно б притягли до відповідальності, але за нинішньої влади в Ук­раїні закони на них не поши­рюються. Окрім складання протоколів, поліцейські зро­бити більше нічого не можуть. «Активісти» це добре знають, бо свого часу надивилися по телевізору, як по великих містах людей вкидали у сміттєві баки, закривали двері офісів та підпалювали, врива­лися в кабінети до всіх, хто не подобався, і застосовували фізичну силу. Жодних пока­рань ніхто з тих нападників не поніс. В унісон побаченому діють і на місцях. До цього часу.

На хвилі революції, втовк­мачивши собі в голови, що вони можуть посісти якісь зна­чимі посади в районі та місті,та очікувано витіснені розум­ними та успішними, «активі­сти», як те і слід було прогно­зувати, залишилися при буб­нових інтересах. Роздратова­ним та з порожніми кишенями вибір для них залишився не­великий – або йти працювати, або створювати ілюзію діяль­ності, щоб возвеличитися та­ким чином хоча б у власних очах. А ще сподіваються, що, набриднувши владі та намозо­ливши їй очі, та відкупиться від них якимись пристойними посадами,звичайно, де й ро­бити не треба, і гроші платитимуть. Та, з усього видно, не на тих напали, тож лють і роз­дратованість у «активістів» прогресує.

Насправді, хоч більшість із нас і оминає говорити про те їм у вічі, більшість таких лю­дей просто перебуває у почат­ковій стадії шизофренії. Пси­хіка у них порушується ще й іншим чином – сімейними не­гараздами, розвалом бізнесу, безробіттям, незатребуваністю суспільством чи рідними, елементарним старінням, у чо­ловіків це проявляється зни­женням потенції, у жінок – кліматичним синдромом. Ко­гось кидають коханці, інші хо­чуть справити враження на об’єкт симпатії своєю бурхли­вою громадською діяльністю. Усі вони смішні. На жаль, не кожна людина достойно вихо­дить із фізіологічних та жит­тєвих випробувань. Під силу це лише сильним, частина ж зри­вається з котушок. До речі, і таким ось «активним» чином. Від їхніх негараздів змушені страждати і інші. Засобів за­хисту від подібних активістів у чесних та совісних громадян обмаль, є один дієвий – відвезти їх «під топольки», але для держави – накладно, та й не до шизофреніків їй сьо­годні. Поліція теж з напливом скарг на дії «місцевих ак­тивістів» не справляється, ли­шається сподіватися на власні сили. Спокійніші обмежуються перевіреним «від дурака три­майсь подалі», відмовчуються на біснуваті витівки «активних громадян», бідовіші дають здачі. І те і інше – не панацея, хоча друге допомагає частіше.

Бігала, бігала одна із таких «активісток» із своїм мобіль­ним по місту, де вже тільки її не бачили, а днями не поліну­валася добігти і до нашої ре­дакції. Принесла запит на одну із публікацій, сформульований недолуго та безграмотно, коли ж відповідь так звану активі­стку не задовольнила, бо їй вказали на помилки, вона по­чала ображати працівників ре­дакції, грюкати ногами та ру­ками в двері, бігати по при­міщенню та голосно кричати щось чи то до самої себе, чи на телефон. І все це відбува­лося у обідню перерву. По­годьтеся, поведінка неадек­ватна.

А цій жінці просто напросто потрібно було б знайти ро­зумну людину і попросити її на­писати повторний запит і тер­пляче очікувати на відповідь у встановлений законом термін. Захотілося «погратися» в правовому полі, то гідно витримуй до фінішу, роби все по закону, а не давай волю невихованості. Хоча таке поняття як закон для них далеке: «Дуракам закон не писан, если писан – то не чи­тан, если читан – то не понят, если понят – то не так».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>