1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (ще ніхто не проголосував, станьте першим!!!)
Loading ... Loading ...

Велика перемога!!!

IMG_7532

Вони розповідають про найяскравіші два тижні свого життя. Очі сяють. Голоси звучать дзвінко й захоплено. Раз у раз лунає сміх – із них фонтанами б’ють жарти. Радість, юне завзяття, сила дружби, доброта, скромність – таке враження справляють молоді джури, учасники й переможці Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), рій «Характерники» опорного закладу «Зіньківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 1 Зіньківської районної ради Полтавської області».

         Ігор Новіков, ройовий. Наталка Авраменко. Еліна Симоненко. Ілона Шацька. Роман Ярмола. Костянтин Пакконен. Арсен Микитенко. Олександр Удовиченко. Сергій Михайлович Ковальов. Євгенія Олександрівна Жукова. Ці люди – наша гордість і слава, переможці, чемпіони і просто красені-красуні! Вони не тільки перемогли в районному та обласному етапах гри «Джура»-2018 – вони здійснили неможливе: здобули нечувану перемогу й на всеукраїнському етапі гри! Причому зробили це так, як не робив ніхто за 10 років існування гри: в 11 залікових змаганнях здобули 4 перші, 2 другі та 1 четверте місце, набравши найбільшу кількість балів з усіх роїв-учасників. Крім того, перемогли й у незаліковій грі, яка наступного року, за словами організаторів гри, вже стане заліковою. МО-ЛОД-ЦІ!!!

         Як же це вдалося? Ось основне питання, яке хочеться поставити й дітям – учням 9-10 класів опорного закладу, й учителям-виховникам: С.М.Ковальову, учителю географії, та Є.О.Жуковій, педагогу-організатору. Перегорнімо сторінки цих незабутніх 14 днів – всеукраїнського етапу гри «Джура»-2018, і можливо, дізнаємося про секрет успіху наших героїв.

Наддніпрянська Січ

         Отже, день перший. 2 липня, у понеділок, наші «Характерники» прибули на місце гри – чудовий табір у сосновому лісі на березі Канівського водосховища неподалік Переяслава-Хмельницького. Розташувалися, обладнали свій маленький табір із семи наметів, припнули біля буди собаку Сірка (велика м’яка іграшка, яка «гавкала» з допомогою аудіозапису). Потім ознайомилися з територією великого табору «Наддніпрянська Січ», влилися в дружну чоту, що складалася з трьох роїв: полтавського (нашого), одеського та житомирського. А ввечері взяли участь в урочистому відкритті табору.

         Цього ж дня юним джурам повідомили всю програму гри на два тижні та розпорядок дня в таборі.

         Табір «Наддніпрянська Січ» був організований, як справжня козацька військова республіка. Дві сотні: одна з чотирьох, а друга з п’яти чот. Отаман, осавул зі службою, обозний, також зі службою, бунчужний, хорунжий, писар, капелан, сотники й чотові. Усе діяло так, як і в справжній козацькій військовій одиниці: чітко, злагоджено, відповідно до наказів керівництва. Кожнісінький день у Січі був насичений подіями: від побудки, ранкової руханки (гімнастики) та вранішнього кола – до різноманітних навчань, теоретичних і практичних занять-вишколів, тематичних виховних годин із запрошеними цікавими гостями та вечірнього кола й чотових вогників. А ще ж екскурсії, змагання, тренування, нічна варта… І все – у шаленому темпі. Загалом, усі наші джури, розповідаючи про життя в таборі, сходяться в одному: дуже хотілося спати. Бо на сон у такій наповненій і переповненій добі часу якраз і не вистачало. А ще й Сергій Михайлович уривав годинку-півтори вранці від законних восьми годин відпочинку: бракувало ж хвилинок і на тренування – підготовку до змагань. Бо хоч і готувалися до більшості залікових видів протягом року вдома, але раз-другий прогнати-повторити зайвим ніколи не буде. І Сергій Михайлович, звичайно ж, мав рацію! Саме його наставницький геній, мудра стратегія і тактика участі в грі, уміла індивідуальна та колективна робота з вихованцями стали одним із найвирішальніших факторів цієї великої перемоги.

         Другого дня, 3 липня, всі учасники всеукраїнського етапу гри взяли участь в урочистих подіях: пройшли грандіозним маршем через Переяслав-Хмельницький та відкрили гру в центрі міста. А потім була екскурсія цим чудовим історичним центром України. Увечері ж продовжували знайомитись між собою, вивчали військові пісні, заглиблювалися в історію Наддніпрянщини.

Перший успіх

         А вже у середу 4 липня розпочалися змагання! Спочатку стрільба, тоді – туристсько-спортивна смуга перешкод. І тут мудрий тренер-виховник виявив талант тактика, практично пожертвувавши результатом зі стрільби на користь перемоги в подоланні смуги перешкод.

– Якби я цього не зробив, ми, швидше за все, мали б середні результати в обох залікових змаганнях за день, – міркує Сергій Михайлович. – Нам порадили зранку не навантажувати дітей, щоб зосередились перед стрільбою. Але смуга перешкод, влаштована в лісі біля табору, мене турбувала. Вона не була занадто складною, та все-таки виявилась дещо незвичною для нас, не такою, яку ми долали вдома, на власній шкільній смузі. Я відчував, що ця незвичність може завадити справі, тому обладнав таку саму смугу із завбачливо прихоплених мотузок і т.д. і замість відпочинку провів тренування, яке показало слабкі місця в нашій підготовці та дозволило їх виправити…

         У результаті додаткове тренування (Наталя Авраменко зуміла всього за 3-4 проходи освоїти вправу «маятник», яка раніше їй не вдавалася) та правильна послідовність випуску спортсменів на старт (стратегія тренера!) привели наш рій до перемоги зі значним відривом від абсолютної більшості учасників. Наш час – трохи більше 4 хвилин, а більшість результатів коливаються від 10 до 22 хвилин! Це була блискуча перемога!

         Почуття учасника гри влучно і з гумором описує Арсен Микитенко: «Подерті ноги та синці по всьому тілу, зароблені під час тренувань за рік, додавали рішучості. Особисто для мене проходження смуги поділилося на два етапи – до і після. Легкий мандраж давав про себе знати, щойно ми ступили на стартову лінію, а потім команда «почали» – і все. Ніяких зайвих думок, лише жадоба до перемоги».

         Після такого успіху (якого, до речі, від нашого рою ніхто в таборі не очікував, мовляв, такі собі полтавські, непоказні, тихі…) з’явилося ще більше сил, енергії, волі до перемоги. Як то кажуть, удача окрилює. Особливо якщо вона є закономірним результатом великої праці над собою.

Линва

         Наступна перемога не забарилася. Протягом двох днів, 5-6 липня, відбувалися змагання з перетягування линви. Тут нашим джурам знадобилася вся сила волі та духу, адже багато хто взагалі не зважився б вийти тягнути линву проти таких суперників. Вони здавалися просто велетнями поруч із зіньківськими школярами. Серед них були кандидати в майстри спорту. Їх тренували професійні спортсмени. Сумарна вага деяких команд перевищувала вагу нашого рою, мабуть, кілограмів на сто. Наприклад, тернопільський рій – перший супротивник «Характерників». Але… наші перемогли Тернопіль, Рівне, Луганськ і Київ! Лише одному з найсильніших учасників всеукраїнського етапу гри – київському «Мечу Арея» – поступилися, здобувши друге загальне місце з перетягування линви.

         Звісно, тут зіграли сила духу та згуртованість рою. А ще – вміле керівництво й тренерські секрети Сергія Михайловича, яких він просив не оприлюднювати…

Сміливим щастить

         6 липня, ще до фінальних змагань із перетягування линви, наші перемогли ще в одному конкурсі – «Пластун». Перебуваючи в центрі Переяслава-Хмельницького, рій отримав інструкції та 13 завдань інтелектуально-творчого характеру. Потрібно було знайти певні точки в місті, сфотографувати певні історико-культурні об’єкти, надіслати світлини, відповісти на питання… І все це – якомога швидше. Прийшовши з квесту третіми (час – 31 хвилина), наші джури зосередились і дали найбільше правильних відповідей на питання, які вимагали знань, уваги, кмітливості. Костя Пакконен відзначився: просто вгадав кількість струн на бандурі Бояна – одного з пам’ятників міста. Як виявилося, на це питання правильно відповів тільки наш рій! І знову – беззаперечне перше місце.

         У цьому змаганні особливо яскраво проявилося вміння наших учнів працювати в колективі, розподіляти обов’язки. Хтось шукав найкоротші шляхи, хтось – інформацію в інтернеті, хтось фотографував та надсилав світлини, а хтось – опікувався слабшим фізично, але сильнішим інтелектуально товаришем. Саме злагоджена командна гра дала високий результат.

Чиста перемога!

         Минали дні, наповнені навчанням, тренуваннями, екскурсіями, зустрічами.

         8 липня відвідання священного для кожного українця місця – музею та меморіалу Т.Г.Шевченка в Каневі – стало для багатьох дітей першим у житті.

За перемогу в подоланні смуги перешкод «Характерників» нагородили плаванням на чудовій яхті. Це були незабутні враження. А потім – із корабля на бал: нові змагання.

         Особливо запам’яталося спілкування з воїнами Національної гвардії, які 10 липня проводили вишкіл для дітей на базі табору, а 11 запросили їх до військової частини, де продовжили навчання, яке закінчилося стрільбою джур з АК-47.

         10 ж липня відбувся конкурс «Впоряд», у якому «Характерники» здобули, мабуть, найкрасивішу свою перемогу. Адже це справді красиво – як вони рухаються в строю! Як чітко, синхронно виконують і обов’язкове, і творче завдання! Як дзвінко звучать команди ройового – Ігоря Новікова! Як гордо несе прапор рою Ілона Шацька! Цей виступ викликав захват усіх присутніх. І хоч керівники інших роїв уже приходили до наших жартома скаржитись та просити трохи пригальмувати переможну ходу, але й тут судді не могли не визнати наше виконання вправ найкращим. Перше місце! Не минули даремно ні тренування протягом майже цілого року, ні районні та обласні змагання, ні показові виступи перед гостями школи… Ні творчі зусилля Сергія Михайловича, який дуже вдало та виважено, враховуючи й думку дітей, скомпонував елементи творчого завдання. Воно було дивовижно правильне з технічної точки зору, чітко відповідало вимогам конкурсу та скидалося на… танець. Ех, і станцювали ж наші!

Випробування тривають

         12 липня відбулись останні залікові змагання: «Лава на лаву» та гра-вікторина «Відун». Відповідаючи на питання вікторини, потрібно було показати знання історії України, із чим зіньківські джури впоралися знову найкраще з усіх. А найбільший вклад у перемогу зробили наймолодша учасниця гри Еліна Симоненко та Олександр Удовиченко. Іще одне перше місце. Яке вже нікого не здивувало. Протягом цих двох тижнів на території табору дуже часто лунало «Пол-та-ва! Пол-та-ва!» – з уст уболівальників з усіх куточків країни.

         Так само скандували юні джури й під час силового змагання «Лава на лаву». Ця козацька забава для наших учнів стала зовсім новим видом змагань. Тренувань не було. А суперники були – знову велетні проти наших. Але це півбіди. Із велетнями, фаховими спортсменами тощо наші вже навчилися розбиратися. Несподіванкою стала умова конкурсу: шість хлопців у команді. А наших є тільки п’ять! І що ви думаєте? Дівчатам не можна – не дівчачий це спорт. Пішли вп’ятьох. Вишикувалися «свинею» – клином. На вершині, тобто попереду всіх, Сашко Удовиченко. І проти шести суперників. Тут теж спрацювали тренерські стратегія і тактика, а найбільше, мабуть, воля до перемоги самих хлопців (послухали б ви, як вони кричали своє «ТАК!!!» у відповідь на питання судді, чи готові до бою): друге місце, незважаючи ні на що! П’ятеро проти кількох шісток по черзі! От хіба ж наші не найкращі? Звісно, найкращі з 27 найкращих роїв України.

Перемога без змагання

         Останні часи в таборі. Утома від насичених подіями днів. Радість від перемог. Задоволення від нових ігор, походу (8-9 кілометрів) до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, козацького кулешу…

         13 липня наші знову відзначилися, хоч змагання вже й скінчилися. А вони кажуть: думали, що це новий конкурс і треба ж перемогти!

         Саме ця «Теренова гра», на думку більшості дітей, була найцікавішою з усього. Адже діти – це діти, вони люблять нові технології. Лазертаг – то лазерний бій, військово-спортивна гра з безпечною лазерною зброєю. Завданням учасників було якомога довше утримувати висоту, відстрілюючись із «бластерів». Гра йшла на вибування, і «Характерники» знову стали першими! Це вже було як вишенька на тістечку. Гідне завершення «зіркової доріжки», як назвала переможну ходу зіньківських джур виховниця Євгенія Олександрівна Жукова, яка всюди була з дітьми, уболівала, підбадьорювала та забезпечувала інформаційну підтримку.

         До речі, саме ця «Теренова гра» наступного року ввійде до переліку залікових змагань гри, отже, треба тренуватися в стрільбі з «бластерів»!

         …Переказати все, що відбувалося 2-15 липня в «Наддніпрянській Січі», мабуть, неможливо. Діти пригадують і «алярми» («тривоги»), коли треба було прокидатися за сигналом уночі (звісно, без попередження), вдягатися й бігти виконувати завдання з пошуку диверсантів, які відстрілювалися петардами. І пошук «мін» у «замінованому» таборі. І… найдорожче в Переяславі морозиво від Сергія Михайловича – як нагороду за перемогу.

         А виховники діляться спогадами: які відгуки про зіньківських «Характерників» довелося почути від керівництва гри, виховників інших роїв. Виявляється, наші діти були найдисциплінованішими з усіх у таборі. Може, і в цьому полягає один із секретів їхнього успіху? Дисципліна, самодисципліна, праця над собою кожного й усього колективу, згуртованість, дружба, сила духу… Кожен із наших джур додав би до цього переліку щось своє. Бо кожен – розумна, сильна, творча, а головне – добра людина. І ми пишаємося ними!

         І з гордістю дякуємо за цю велику перемогу. Так приємно бачити на світлинах, як міністр освіти вручає Ігорю Новікову грамоти й кубки – 4 за перші місця і 2 за другі. Шість кубків! Рекорд України!

         І радісно спостерігати, як стрункі лави джур крокують головною вулицею країни – Хрещатиком – до місця слави, Майдану Незалежності.

         Звичайно, до цієї перемоги причетні багато людей. Це педагогічний колектив опорного закладу на чолі з директором Людмилою Сергіївною Сідак, який ростить і формує наших героїв із першого класу. Зокрема вчителі, які безпосередньо готували дітей до переможної гри: Світлана Михайлівна Петренко (історія), Іван Миколайович Нехода (туризм). Це депутатський корпус Зіньківської районної ради на чолі з її головою Сергієм Васильовичем Нерозею, який завжди надавав і надає нашому закладові всю можливу підтримку. Це депутат Полтавської обласної ради, колишній директор нашої школи Олександр Олексійович Путря, який постійно стежить за діяльністю опорного закладу та допомагає в усьому. Це полтавські фахівці організаційно-масового відділу Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Олександр Анатолійович Безверхий (завідувач відділу), Станіслав Вікторович Комісар (директор), Юлія Миколаївна Комісар (методист), Євген Вікторович Копилець (керівник гуртків), Рита Володимирівна Коросташова (керівник гуртків), які допомагали готувати наших джур до всеукраїнського етапу гри. Врешті, це батьки наших юних джур, які виростили таких чудових дітей і завжди в усьому їх підтримують, ведуть до нових успіхів. Усім цим людям – велика вдячність і шана.

         Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура») дає її учасникам можливість багато чого навчитися, дізнатися, набути життєво необхідних навичок, а головне – виховує з юних українців справжніх патріотів-захисників Батьківщини. Саме тому учні нашого опорного закладу беруть у ній активну участь уже протягом кількох років. І перемагають.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>