1 Бал2 Бали3 Бали4 Бали5 Балів (ще ніхто не проголосував, станьте першим!!!)
Loading ... Loading ...

Вони визволяли Зіньків

Безымянный 1Безымянный 2

6 вересня для міста Зінькова – знакова дата. 73 роки тому радянські війська звільнили наше місто від німецько-фашистських загарбників. У цей день до Меморіалу Вічної Слави, до братських могил радянських воїнів ляжуть гірлянди та живі квіти від жителів міста. Цим ми вшануємо тих воїнів, які віддали своє життя за визволення Зінькова від фашистської чуми. На урочистому мітингу ми згадаємо всіх учасників війни, які сьогодні живуть серед нас, віддамо шану тим воїнам, які живими повернулися з війни, відбудували народне господарство країни і згодом відійшли у вічність.
Серед цих людей хочу згадати добрим словом двох наших земляків, доля яких пов’язана саме з цією датою. А саме, 6 вересня 1943 року Іван Севастянович ПАВЛЕНКО, житель с. Шенгаріївка, та СІМКІН Василь Федорович, житель міста Зіньків, брали участь у визволенні Зінькова і сіл району від німців.
Як згадував потім після війни Іван Севастянович, тоді, в 1943 році, йшли жорстокі бої, німці чинили шалений опір, але наші війська впевнено вели наступ. Один за одним визволяли населені пункти України. 6 вересня було взято місто, назву якому тоді простий піхотинець Іван Севастянович і не знав, – такий шалений був наступ наших військ. І лише коли на одному із вцілілих будинків (зараз там магазин «Старт») побачив плакат «Слава 136-ій дивізії, яка звільнила Зіньків», він зрозумів, що визволяє рідний край.

Потім важкі бої за Київ, форсування Дніпра, де його тяжко поранило. Довго лікувався в госпіталі. Далі бойовий шлях проліг уже в якості артилериста до країн Європи – Чехословаччини, Угорщини, Болгарії і закінчився в Австрії. Там його застав День Перемоги. За виявлений героїзм в роки війни нагороджений орденом Червоної Зірки, трьома медалями «За відвагу», медаллю «За взяття Будапешта» та «За взяття Відня», також медаллю «За перемогу над Німеччиною». ПісляПеремоги повернувся в рідне село, де знову, як і до війни, став працювати ковалем. Відійшов у вічність напередодні 60-річчя визволення Зінькова.
Його три сини, які за порадою батька стали військовими, та дочка знають про свого батька дуже багато і хочуть, щоб пам’ять про нього жила не тільки в серцях дітей, а щоб про свого визволителя пам’ятали всі земляки.
Василь Федорович Сімкін добре знаний у нашому місті. Він пройшов славний бойовий шлях. Про це свідчать численні нагороди на грудях ветерана. Родом він з багатодітної сім’ї, в якій було семеро дітей. Три старших брати загинули на фронті. Був призваний в армію в 1938 році. Воював артилеристом в складі Волховського, Брянського, Воронезького і Першого Українського фронтів. В складі останнього звільняв Охтирку і Зіньків, форсував Дніпро і закінчив війну в Чехословаччині.
Звільняючи Зіньків, артилерійська батарея, в якій служив Василь Федорович, деякий час стояла в с. Слиньківщина. Там він, як буває зазвичай, зустрів карооку, з довгою русою косою дівчину Марусю Скляренко. Вони познайомилися і, здається, сподобалися одне одному. Та війна не чекала. Василь Федорович пішов далі громити ворога і їхні молоді серця зігрівали тільки поштові трикутнички з казенним штампом військової цензури.
Тільки в 1946 році Василь Федорович звільнився в запас, приїхав у Зіньків і з того часу на довгі роки Марія Дмитрівна стала коханою дружиною і надійною опорою в житті Василю Федоровичу. Вона подарувала йому чотирьох прекрасних дочок – Світлану, Людмилу, Надію та Віру. Працювала Марія Дмитрівна учителькою початкових класів, а Василь Федорович – бухгалтером в різних організаціях міста, з 1958 по 1962 рік -директором Зіньківської друкарні.
У 1984 році на загальних зборах офіцерів запасу району він обирається в склад комітету сприяння райвійськкомату (такий громадський орган був створений при військкоматі). Цей бойовий колектив офіцерів запасу -учасників Великої Вітчизняної війни на чолі з майором у відставці Лебеденком Григорієм Федоровичем – за роки свого існування провів величезну роботу по військово-патріотичному вихованню як призовної шкільної молоді, так і всього населення району. Василь Федорович приймав саму активну участь у цих заходах, регулярно відвідував школи, училища, трудові колективи, ділився спогадами про війну, прославляючи героїчний подвиг радянського солдата.
Як відомо, при визволенні Зінькова загинули два полковники Радянської Армії – Мінін Олександр Петрович та Салмін Олександр Іванович. їх іменами названо вулиці нашого міста. Полковник Салмін О.І. був безпосереднім командиром В.А.Сімкіна. Тому саме за ініціативою Василя Федоровича колишній Колбудівський провулок, на якому жив Сімкін після війни, назвали іменем Салміна. Віддаючи шану своєму командиру, Василь Федорович за свій рахунок виготовив великий портрет Салміна і ажурну підставку для квітів, все це розмістив на стіні контори Зіньківської РЕМ, яка розташовується на початку вулиці, і постійно за ним доглядав. Нажаль, нове керівництво електромережі району, проводячи ремонт приміщення, чомусь зняло цей портрет і забуло поставити його на місце. Тому і дочки Василя Федоровича зі своїми сім’ями теж бажають, щоб пам’ять про визволителів міста збереглася в серцях усіх жителів нашого краю.

М.КАНДЗЮБА, член міської ради організації ветеранів.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>